Є такий прадавній народ – чухраїнці. Ще недавно мало знані у світі, славляться вони своїм байкарством. Справа ця у них така важна, що вони і двері взимку на мороз не причиняють, бо за байками «це – їм чуждо».

Першою столицею байкарської справи є у них місто Карків, що на річці Гопань. І славне те місто тим, що байкарство там називають англіцьким словом «гісторія». І знане те місто у всьому світі та ютюбі завдяки своєму найпершому байкарю, майстру красного слова Міші-гісторику. Вдень він працює в тому місті губернатором. Ввечері їздить на полювання або рибалку. Тобто добре живе. Приємно та весело. Бо притримується байкарського ритуалу - раз на пів року ходити на бій з вітряками. Які він сам і будує. Бо має на то кошти. Там звитяжно він б’ється з якимось чудними всідомими. За це і тримають його у себе карківяни. І не мають собі іншої теми для розмови, як про Мішу-гісторика та його байки.

Кажуть, що поки той народ житиме байками, а міши-гісторики керуватимуть там гекономікою, справи там будуть кепські. Кажуть, що зміниться там щось, коли говоритиме той народ про економічний розвиток та технологічні прориви, про інновації та євроінтеграцію, про зміни та можливості, про спорт та цікаве дозвілля. Тоді там і міши-гісторики зі своїми байками відійдуть в історію.